Узагальнення про надходження та розгляд клопотань слідчого та прокурора за перший квартал 2013 року

З 20 листопада 2012 року набрав чинності новий  Кримінальний процесуальний кодексй України і на рівні місцевих судів загальної юрисдикції розпочав функціонувати інститут слідчого судді.

За змістом положень чинного КПК України, основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

До компетенції слідчого судді суду першої інстанції належить прийняття рішень про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проведення відкритих слідчих дій, що обмежують конституційні права людини, розгляд скарг на дії (бездіяльність) та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора.

З огляду на важливість процесуальної ролі слідчого судді на стадії досудового розслідування кримінального провадження, Гайворонським районним судом Кіровоградської області вивчено та узагальнено практику застосування слідчими суддями окремих положень КПК з вирішення відведених до їх компетенції питань.

 Отже,  аналіз статистичних даних  проводився, згідно статистичних даних у Гайворонському районному суді щодо кількості клопотань слідчих, прокурора про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обрання запобіжних заходів та інше, станом на 15 липня 2013 року, наростаючим підсумком з 20 листопада 2012 року, Гайворонським районним судом  Кіровоградської області розглянуто:

- клопотання про застосування заходів забезпечення провадження у виді тимчасового доступу до речей  і документів та арешту майна, які були подані до судів, та результати їх розгляду слідчими суддями (кількість наданих дозволів на тимчасовий доступ до речей і документів та арештів майна):

         арешт майна:

всього надійшло - 2 ;

задоволено - 1 ;

відмовлено - 0;

повернуто згідно з (ч.3 ст.172) - 1.

         тимчасовий доступ до речей і документів:

всього надійшло - 16;

задоволено - 15;

відмовлено в задоволенні -1;         

закрито провадження - 0;

повернуто - 0;

не розглянуто - 0.

клопотання про застосування запобіжного заходу, які були подані до судів із окремим зазначенням виду запобіжного заходу, про обрання якого клопотали слідчі (прокурори), та результати їх розгляду слідчими суддями (кількість обраних запобіжних заходів із зазначенням їх видів):

                                                            взяття під варту:

надійшло - 2 ;    

задоволено - 2 ;

відмовлено - 0;

застосовано більш м’який вид запобіжного заходу - 0;

не розглянуто - 0.

                                                            домашній арешт:

надійшло -4 ;

задоволено - 4.

                                                            застава:

надійшло - 1;

задоволено - 1.

                                                            особисте зобов’язання:

надійшло - 2;

задоволено - 1;

відмовлено - 1;

повернуто -0.

Вищезазначені заходи  забезпечення кримінального провадження - це оди процесуального примусу, які застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК України, з метою досягнення дієвості цього провадження.

Процесуальна регламентація інституту заходів забезпечення кримінального провадження зосереджена в розділі другому КПК України.

Враховуючи нормативну визначеність особливостей застосування заходів забезпечення кримінального провадження за їх видовою ознакою, Які передбаченні ст. 131 КПК України.

Отже, відповідно до ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

В ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів, згідно вимог ст. 164 КПК України, має бути зазначено: 1) прізвище, ім’я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів; 2) дата постановлення ухвали; 3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу; 4) прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів; 5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ; 6) розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити зазначені речі і документи, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом; 7) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 8) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду (ст. 166 КПК).

 Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому порядку КПК України.

Метою застосування арешту є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам’ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). В свою чергу слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов’язаний навести вказані підстави у рішенні.

Окрема увага слідчого судді повинна бути звернута  на положення спеціальної норми, передбаченої ст. 174 КПК, якою регламентований порядок скасування арешту майна. Зокрема, в ч. 1 вказаної статті зазначено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження – судом.

Тобто, це положення статті означає, що у випадку відсутності в судовому засіданні, під час розгляду, зокрема на стадії досудового розслідування,  клопотання про накладення арешту на майно, вказаних в диспозиції ч. 1 ст. 174 КПК суб’єктів, останні мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту майна.

Практична реалізація зазначеної норми зумовлює необхідність роз’яснювати в резолютивній частині ухвали про накладення арешту на майно положення ч. 1 ст. 174 КПК.

Запобіжні заходи.

Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.

Обов’язок доводити визначені законом підстави і обставини, встановлення яких є імперативною вимогою для застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, покладено КПК України на сторону обвинувачення. При цьому, у випадку, якщо ці підстави і обставини не доведені стороною обвинувачення, слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу.

Приймаючи рішення, за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 і 178 КПК, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати, врегульовані спеціальними нормами, особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в ст. 196 КПК.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого слід керувати не лише загальними нормами КПК України, а ще й враховувати особливості, передбачені главою 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх», зокрема вимоги ст. 492 КПК України.

-                     Чинний кримінальний процесуальний закон визначає тримання під вартою як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу (ст. 183 КПК України).

При цьому, відповідно до ст. 194 КПК, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Крім того, важатимиться особливістю при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є вимога ч. 3 ст. 183 КПК, відповідно до якої слідчий суддя, суд постановляючи ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК.

Виняток з наведеного вище правила щодо обов’язкового визначення розміру застави, становить положення ч. 4 ст. 183 КПК. Зокрема, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов’язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.      

Також, слід пам’ятати про вимоги ст. 197 КПК щодо строку дії ухвали про тримання під вартою, який не може перевищувати шістдесяти днів і обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.

 4. Проведення слідчих дій за ухвалою слідчого судді.

Згідно статті 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. 

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

При цьому, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що: 1) було вчинено кримінальне правопорушення; 2) відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування; 3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; 4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

Законом також передбачено вимоги до змісту ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, викладені в ст. 235 КПК України, відповідно якої ухвала повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; 3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; 4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

ВИСНОВОК:

Тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства свідчать про посилення гарантій прав осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та значне розширення повноважень суду на стадії досудового розслідування в кримінальному провадженні, зокрема через інститут слідчого судді.

КПК України, що вступив в законну силу 20 листопада 2012 року покладає на слідчого суддю значний об’єм функцій та обов’язків, одночасно пред’являючи до слідчого судді підвищені вимоги щодо оперативності розгляду ним відведених до його компетенції питань, вимагає підвищеної уваги, проникливості і далекоглядності у своїх рішеннях, встановлюючи необхідність у багатьох ситуаціях ухвалювати рішення негайно, й при цьому вирішувати найбільш значущі для особи питання – питання обмеження її прав і свобод.